Публічне управління у сфері запобігання інфекційних захворювань

Abstract

Досліджено поняття та зміст публічної політики у сфері запобігання інфекційним захворюванням; нормативно-правове регулювання публічної політики у сфері запобігання інфекційним захворюванням; форми й методи діяльності суб’єктів публічної політики у сфері запобігання інфекційним захворюванням; характеристика окремих заходів щодо запобігання інфекційним захворюванням в Україні та процедури їх реалізації; досвід зарубіжних країн у запобіганні інфекційним захворюванням; пріоритетні напрями вдосконалення публічної політики у сфері запобігання інфекційним захворюванням в Україні. Під станом епідеміологічного благополуччя можназрозуміти,що стан публічного здоров’я, за якого відсутні або контрольовані показники захворюваності відсутні , а чинники небезпечної і шкідливої дії, створено і забезпечуються сприятливі умови для існування та розповсюдження своєї життєдіяльності. Визначено обставини, які вказують на необхідність належного регулювання та моніторингу за розповсюдженням інфекційних захворювань. Розкрито основніознаки нормативно-правового регулювання публічної політики в Україні.Структурними елементами епідеміологічного контролю визначено: об’єкт, суб’єкт та зміст, до якого входять види, форми, методи, способи і засоби його здійснення. Здійснено аналіз форм і методів діяльності органів публічної влади щодо забезпечення епідеміологічного контролю та нагляду. Запропоновано розуміння сутності, видів, форм і методів діяльності публічної політики у досліджуваній сфері.Охарактеризовано заходи щодо розповсюдження інфекційних захворювань в Україні.Встановлено, що епідеміологічний нагляд і контроль у західних країнах є частиною системи охорони здоров’я, яка впливає на формування державноїполітики . Дані, отримані від здійснення епідеміологічного нагляду за інфекційними хворобами в зарубіжних країнах, стають основою дляпланування та оцінки програм профілактики і боротьби з інфекційними та неінфекційними захворюваннями. При цьому в країнах ЄС при формуванні такої державної політики враховують не лише дані епідеміологічного нагляду, а й дані про фізичне, психічне, соціальне здоров’я та добробут населення з метою розуміння очікуваних наслідків від заходів, що будутьвпроваджуватися. З’ясовано, що для успішного функціонування системи контролю за інфекційними захворюваннями важливим є баланс між різними її елементами системою моніторингу з інформаційними комунікативними технологіями, координація діяльності із залученням представників органів влади, підтримка місцевої влади у проведенні епідеміологічних досліджень інфекційнихзахворювань з наданням доступу до наукових. Доведено, що система запобігання і протидії інфекційним захворюваннямв Україні перебуває на стадії реформування і характеризується недосконалоюнормативно-правовою базою; невизначеністю суб’єктів запобігання іпротидії інфекційним захворюванням.